ua 
ru 
Денис: Володимире, привіт.
Володимир: Добрий день.
Денис: Сьогодні з нами Володимир Шиманський, співвласник компанії ViVoTech. Я хочу, щоб ми поговорили про минуле і про майбутнє. Володя, в серпні 2018, коли ти мене вперше сюди запросив, тут не було нічого, взагалі нічого. Але ти мені про це розповідав, що тут буде летіти 2 машини, там чиллер, тут ось ця ділянка, і у мене закрався такий сумнів, що це все є, але я не бачу. У мене питання, яку частину життя бізнес-діяльності займає мрії і візуалізація до дрібниць, як це буде.
Володимир: Але, напевно, швидше за все мрії повинні бути, але ще головне вірити в ці мрії і рухатися до них, без віри в ці мрії не можна повести за собою команду. Якщо ти не віриш в ці мрії сам, переконати когось в них нереально. Якщо ти не переварив це всередині себе, зробити щось, повірити в щось просто не реально.
Денис: Що для тебе важливіше? Розуміння як кудись прийти або навпаки розуміння, куди треба йти?
Володимир: Куди іти.
Денис: Ось про це я хочу поговорити з тобою. Про засади, як формувалася твоя особистість, і як в тебе зароджуються ідеї, куди йти нашої компанії.
Володимир: Пішли.
Денис: Яке місце в твоєму житті і бізнес-діяльності займають мрії і візуалізація майбутньої картинки?
Володимир: Напевно, найголовніше. Багато думок в моїй голові народжуються в самих різних місцях, починаючи від душу, закінчуючи тим, коли я їду на роботу в своєму автомобілі. Але більшість все-таки думок народжується, коли я читаю книги. Книги дають те посилання, яке дозволяє сформувати з думки або з якоїсь ідеї вже готову бізнес-ідею, яку можна втілювати. Я бачу, як це працює і бачу, як це функціонує. Я не бачу моментів підготовчого етапу, цього в голові немає. Якщо ж я це формую, то в самий останній момент. Я бачу, як це буде працювати і вливатися в життя підприємства, або групи підприємств, або групи людей. Я спочатку в думках це втілюю, а потім від кінцевої точки починаються відмотуватися дії.
Денис: Питання, відповідь на яке не всі знають, навіть ті, хто знає тебе близько. В якому віці ти почав працювати?
Володимир: Якщо мені не зраджує пам'ять, у моїй трудовій книжці це з 15 років, у мене був трудовий день 4 години на день, за законодавством я міг працювати на підприємстві. Я працював на одному машинобудівному підприємстві в слюсарному інструментальному цеху. Там було поєднання молодого покоління і вже більш похилого, яке передало ту любов до металу, прес-форм, слюсарних інструментів. Напевно, це звідти.
Денис: Тепер найцікавіше. В якому віці ти перестав бути найманим працівником? Коли ти почав шлях підприємця?
Володимир: Дуже цікаве питання. Я, напевно, підприємцем був завжди. Перші мої гроші зароблені на продажу жуйок у школі. Це був 7 клас. Я їздив на оптову базу, купував блок жуйок, він тоді коштував близько 20 коп. Це було 2 жуйки Турбо і Дональд, Дональд здається тоді коштував у межах 20 копійок, а Турбо в районі 30-35 копійок. Але я чітко пам'ятаю, який був продаж. Дональд йшов по рублю, а Турбо була 1,50. На той момент це були шалені гроші. Кажу відразу, мені завжди дарували гроші, тому що я вмів ними розпоряджатися. Я ніколи не купував те, Що мені не треба, я вмів збирати. На той момент, коли мені треба було купувати, у мене не вистачало на 2 блоки, у мене було на 1 блок, це у мене було 97 рублів, як я пам'ятаю. І 3 рублі мені зайняла моя бабуся, саме зайняла. Я тоді все скупив, у мене було 3 блоку, на той момент я не знав слова асортимент, але думав, якщо у мене буде вибір жуйок, то я зможу більше продати, і буде і тим, і тим. Продавши 3 блоку, я зрозумів, що це моє, я підприємець. Першу свою підприємницьку діяльність я оформив в 19 років. Я зареєструвався як підприємець, я працював в різних фірмах, але кожен раз займався тим, що мене захоплювало. Я розумів біль підприємств і намагався її швидко вирішувати.
Денис: Це дуже короткий термін, коли людина переходить в підприємництво і не повертається на класичну роботу за наймом. Що послужило тим перемикачем, коли ти зрозумів, що шляху назад немає.
Володимир: Напевно, скажу одне, віра близької людини в мене.
Денис: Якщо поділити твоє життя на кілька етапів, дитинство, юнацтво, перші 10 років в бізнесі і ViVoTech. Які принципи залишалися незмінними від першого етапу до сьогодні, а які змінювалися, трансформувалися і найцікавіше, від яких переконань відмовився?
Володимир: Напевно, ті принципи, які в мене вклали мої 2 дідусі, це найголовніше. Перший дідусь вклав в мене те, що робота повинна бути зроблена один раз і більше до неї ти не маєш права торкатися. Зроби свою роботу добре. Другий дідусь привчив мене до свободи. Любити свою свободу. Ті принципи, які були закладені в мене з дитинства, допомогли мені на перших етапах ставати сильнішим, мобільним, тому що знайти проблему на підприємстві, на яке ти не заходиш, близько не спілкуєшся з власниками, директором, ти ведеш спілкування з кимось з робітників. Як я робив, я знаходив вузькі місця, і коли я виходив на відділ закупівель, заступників директорів, я тоді їм транслював те, що їм можу запропонувати розв’язання цих питань. У мене завжди був принцип такий, я завжди вирішував і розв’язую питання, які виникають на інших підприємствах. Внаслідок цього я сформував свій фамільний бренд, потім він трансформувався в фірмовий бренд, я його передав фірмі. Але підхід до розв’язання питань, і для мене клієнт завжди стоїть на першому місці, у мене завдання зробити так, щоб у клієнта ніколи не виникало питань, чому він працює зі мною, а не з моїм конкурентом, в будь-який час дня і ночі. Мені доводилося отримувати дзвінки о 10 годині вечора, покласти деталі в машину і поїхати за 300 км, для мене це було не послуга, я просто робив свою роботу добре.
Денис: 2014, 2020 – це періоди, коли люди з нашого регіону, з Донецька в 2014, і люди з усієї України і світу в 2020 не розуміють, як їм бути далі. Тобто це максимальна невизначеність, коли знижується вектор планування. Як ти двічі все перевертав в прискорення, в розвиток і навпаки ось цю всю невизначеність, як перетворював в паливо і розвивався.
Володимир: Моя мрія знаходиться за межами мого життя. Тобто є чіткий вектор, куди можливо навіть я не дійду, але ті моменти, які виникають на моєму життєвому шляху, трохи коректують цей вектор, але вони його не змінюють. Будь-яка криза мине. Не було ще жодної кризи в світі, яка не закінчувалася. Завжди закінчувалася. Може через рік, два, три, люди будуть все одно йти вперед. Просто треба жити так, і бачити себе за межами свого життя. Я себе бачу саме так. Тому ті нюанси, які виникали з моїм переїздом в 14 році, COVID-19 в 20 році, це всього лише дуже вузькі проміжки часу, які не впливають на мою кінцеву мету і завдання, це тимчасові нові ввідні, які треба прийняти, але вони ніяк не змінять кінцевий результат. Це чергові питання, які необхідно вирішити і впровадити в свою систему.
Денис: У нашій компанії головне, за що ти відповідаєш - це технології і стратегічний вектор, чому саме ці дві гілки?
Володимир: Я кайфую - це паливо візіонерське, яке дає мені вставати щоранку і займатися. Я візіонер, я живу, як деякі люди, хто мене близько знають, кажуть, ти живеш не тут, ти живеш навіть не в завтрашньому дні, а в післязавтрашньому. Можливо це дискомфорт для близьких мені людей, тому що вони не розуміють певних питань, які я їм задаю, і що я їх прошу. Але ті, хто близько знають, розуміють, що то що я прошу буде трансформовано через деякий проміжок часу в якусь модель, пропозицію, яка дасть нам розвиток.
Денис: Як ти бачиш, де межа балансу поміж автоматизації та людським фактором?
Володимир: Пошук балансу - це основне, що робить бізнес в будь-який час. Ми повинні балансувати між прийняттям певних рішень, які можуть або вивести компанію вперед або загальмувати її розвиток. Я скажу можливо непопулярну річ, але на сьогоднішній момент автоматизація займає все більше нашого часу в процесі виробництва продукту і більше звільняє від людського впливу і людських витрат на її випуск, це буде ще прискорюватися і в якийсь проміжок часу людству доведеться замислюватися, чим йому зайняти свій час. Тому що автоматизація досягне дуже великого рівня.
Денис: Якими заводами ти надихаєшся?
Володимир: Напевно, все-таки одне з таких виробництв, яке сильно запало в душу і якось вплинуло на мої погляди - це Pagani, це одна дуже невелика автомобільна компанія в Італії, вони навіть не говорять завод, кажуть ательє. У нас ательє. Такий індивідуальний підхід, який вони здійснюють клієнту на якомусь етапі, дав мені нових поглядів для формування свого бачення і ставлення до клієнтів.
Денис: Ми всередині нашого колективу, всередині команди дуже сильно намагаємося розвивати довіру, конструктивну суперечку, конфлікт. Дуже часто, навіть серед топ-менеджерів, власників, у нас суперечки емоційні. Ми з тобою недавно прийшли до висновку, що якби в компанії ViVoTech були всі Шиманськими, Давидовими, Білоусами, Сербіними, Манченко, Поповими, Бузовими, однакові, нічого б не було. Кожному візіонеру, щоб свої ідеї примножувати потрібні ті, хто будуть вірити, будуть сперечатися, щоб цю ідею ще поліпшити, втілювати, генерувати ще ідеї. Ти дуже терпляче відносишся до співробітників з точки зору часу на стартовий результат, часу влитися в команду, ти ні від кого не вимагаєш в перші тижні, це те, що дозволило мені добре влитися й іншим. Що для тебе табу, що ти ніколи не будеш терпіти від свого оточення?
Володимир: Напевно, я не потерплю те, що відразу погоджуються з моїми ідеями. Я люблю, коли на сьогоднішній момент, коли мої ідеї розбирають на молекули. У мене постійно в робочому моменті кілька проектів, над якими я думаю, десь надихаюсь. Тут найголовніше, щоб було чітко скориговано за часом, я не хочу витрачати час на проекти у своїй голові, які не можна буде реалізувати зараз, в цей момент, або вони просто не вписуються в політику нашої компанії.
Денис: Що відбувається, яке перемикання, яка хімія, якщо твою ідею конструктивно атакували, коли якісь чинники змінилися, але коли всі повірили. Що у тебе відбувається, коли ти розумієш, що все, полетіли?
Володимир: У мене переключення відбувається не в цей момент, а коли я чітко розумію, що мій проект завершений. Напевно, тоді я просто видихаю. Роблю глибокий видих, розумію, що все закінчено і я можу на чомусь іншому концентруватися, але сказати, що повірили і полетіли, я в драйві, я не можу сказати, я постійно в драйві.
Денис: Тому, як ти любиш механізми, будь-який механізм любить паливо, електрику, газ. Ми як люди, як підприємці, менеджмент, теж вимагаємо паливо, енергію. Я вважаю, що основне паливо це амбіції, підприємець зобов'язаний завжди мотивувати себе, він не має права як найманий співробітник в якийсь день прийти і просто відсидіти, він повинен наповнювати цим паливом і себе, і команду навколо свого оточення. Наскільки ти амбітний?
Володимир: Дуже, якщо мої амбіції знаходяться за межами мого життя.
Денис: Як ти передаєш свою енергію, заводиш людей навколо себе, щоб вони у все це повірили?
Володимир: Напевно, як садівник вирощує квітку. Спочатку садить цибулину, потім тихенько її підгортає, поливає, рано чи пізно квітка починає розпускатися. Так у мене і відбувається. Я спочатку намагаюся донести 1-2 людям в команді, які потім починають цю справу транслювати. Якщо мені вдається заразити цією енергетикою 1-2 людини команди з топів, воно просто потім починає зростати в геометричній прогресії.
Денис: У цьому циклі всіх відео, я вирішив що всім задам 1 питання: будь-який менеджер в момент свого зростання по кар'єрних сходах і будь-який підприємець, коли його бізнес зростає, стикається в 90% випадків з однією проблемою - невміння делегувати. Торкнулося це тебе, якщо так, то як ти з цим боровся?
Володимир: Це був трохи такий сумний досвід, це був 2007 рік, перед великою кризою. Тоді в компанії, в якій я був одним зі співзасновників, було все зациклено на мені, мій партнер вирішував невелику кількість питань, решта - я. Коли відбулася криза 2008 року, то весь тягар ліг на мене, в якийсь момент, я не можу сказати, що я здався. Але поруч зі мною перебував дуже близький чоловік, ми сіли поспілкувалися з ним і він сказав. Ти на себе багато звалив, давай частина вантажу, яку ти несеш, я візьму на себе. З цього моменту прийшов процес делегування всім членам моєї команди. На той момент мій головний бухгалтер перетворилася в фінансового директора, дуже успішного. Мій заступник директора перетворився на справжнього директора, який почав дуже ефективно управляти компанією, а на мені залишилися функції візіонерства, просування, розробки нових продуктів. З 2007 року це делегування і не зациклення на собі було основним рухом в кращу сторону. Коли був спад ділової активності в 2010 році, 2012 році, наша компанія цього не відчула, бо всі механізми були побудовані. Коли мені мої знайомі говорили, що у нас проблема, у нас впали замовлення, нам не вистачає оборотних коштів, у нас касові розриви, то в нашій компанії такого не було. Ми всі дитячі хвороби пройшли в 2007-2008 році. Ми багато попрацювали тією командою, ми виросли.
Денис: Коли ти фокусуєшся над якоюсь складною задачею і відволікаєшся на щось інше, то через час, повертаючись до цієї, ти робиш прориви, тобто тобі, щоб бути ефективним, потрібні перемикання. Що тобі допомагає, коли ти про проект довго думаєш, але динаміка його прогресу не та, яка тебе влаштовує. На що ти можеш перемкнутися, щоб цю динаміку знову відновити?
Володимир: Я перемикаюсь на інший проект. Я собі даю можливість зайнятися іншим проектом, який я, може, відкладав місяць, рік назад. Я його роблю день-два-тиждень, я подивлюся на скільки змінилася тенденція, припустимо тенденція в технології, ринку. Чи можу я фокусуватися найближчим часом на цьому проекті, або ж знову він у мене залишається в сплячому режимі і буде через якийсь проміжок часу, ось так я себе питаю і не даю собі зациклення на одному проекті.
Денис: Я знаю, що ти багато читаєш, у вашій родині є культура читання, читають всі. Дуже трепетне ставлення до книг, якщо не брати сучасників, а брати особистості, які увійшли в історію за останні 100 років. Хто тебе надихає?
Володимир: Я у своє дитинство прочитав хорошу книгу Кам'яний пояс у сім'ї Демидових, про те, з чого почалася сім'я ця, з чого вона зародилася, як зародився бренд Демидова, як зброяра, виробника, підприємця, як він приділяв, здавалося б, сильну скрупульозність до певних речей. Але коли він виклав 2 пістолі, який один йому принесли для ремонту другої він виготовив сам, його замовник, який віддавав йому, не зміг визначити де його пістоль, тому напевно, ось на таких ексклюзивів, які можуть людину здивувати, напевно це буде один з аспектів, Лі Якокка, тому що він прийшовши з Олімпу в Крайслер, коли компанія відчувала божевільні, не можу сказати проблеми, це була одна глобальна проблема, напевно, він. Тому що в певні моменти, коли я брався за свою компанію, інший бізнес, бувало, ці бізнеси лежали, я їх просто підіймав. Напевно, такі кризові менеджери ближче мені по натурі були весь цей час. Так мені подобається певні візіонери, без цього нікуди. Джек Уелч, він швидше за все десь візіонер або класичний бізнесмен, який передбачав дуже багато того, чим ми зараз користуємося. Напевно, такі два персонажи і сім'ї буде досить, щоб розуміти, наскільки багатогранний мій світ і з яких кумирів він ще складається.
Денис: Я хочу тебе попросити, сказати пару слів на завершення. Те, що за останні 2 роки для тебе стало важливим і допомогло прискоритися. Важливі речі, висновки, можливо комусь вони також допоможуть йти вперед.
Володимир: Напевно, саме перше - це довіра. Без довіри не буде команди, без довіри команда не повірить.
Денис: Протягом тривалого періоду класичний підприємець України та пострадянського простору - це була людина закрита в далекому кабінеті, до якого було неможливо потрапити. Зараз йде великий поворот, вектор у відкритість. Особисто мій досвід, коли я заходжу на якийсь сайт і хочу щось придбати, я заходжу на вкладку команди і хочу знати, хто стоїть за цим бізнесом, якщо я розумію, хто тато бренду якого підприємства, хто менеджмент, мені простіше зробити вибір на їхню користь. Я розумію, що вони кладуть на шальки терезів найголовніше - ім'я, репутацію. Я вдячний тобі за те, що ти останнім часом почав більше відкриватися до товариства наших клієнтів і підприємців - це фейсбук і соцмережі, і це відео. Зараз велика нестача тих, хто поділився б по-чесному щиро своїм досвідом, своїми переживаннями, своїми навичками бачення. Ми бачимо, що багато хто почав будувати персональні бренди, але одна справа - будувати персональний бренд в публічній площині, коли він дорівнює 0, а інша справа - вже реальний персональний бренд просто відкрити. Дякую за цю бесіду.
Володимир: Дякую.
